П`ятниця, 03.Лютого.2023, 15:42
Вітаю Вас Гість | RSS

Середнянська гімназія Войнилівської ОТГ

Вітаємо на сайті Середнянської гімназії Войнилівської селищної ради об'єднаної територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області               

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 43
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Музей при школі

 



                                                 

Перша згадка про село Середнє

Село Середнє Калуського району Івано-Франківської області розташоване на берегах річки Сівки між височинами Свята гора, Відгорі з північного заходу і Камінцем та Верхніми Помнєрами з південного сходу. Воно межує з такими селами: з півдня - з Сільцем, з південного сходу - з Павликівкою, на північному сході до нього примикає Дорогів, а з півночі - Довжка. Перша письмова згадка про Середнє зустрічається в судових актах гродських та земських Галицького староства за 1447 рік., коли галицький каштелян, він же староста, представляє до запису в ґрунтові книги маєтності, які замість своїх переводить на королівські.

Назва Середнє, скоріш за все, походить від злуки двох річок - Сівки та Болехівки. Хоча існують легенди щодо назви села. Перша з них гласить, що коли був бій між поляками і волохами (молдаванами) в XIV столітті, то середина січі (жорстокої битви) проходила якраз посередині стику двох рік - Сівки та Болехівки. Ще й тепер можна здогадатися, що цей стик був якраз біля теперішнього моста, бо Сівка текла тим же річищем, де тепер Стара ріка, що відокремлює урочище „Межимлинівки" від „Греблі".

 

Поселення на р.Сівка

Друга легенда більш сучасна. Вона придумана покутниками. Їх проповідники твердять, що Середнє - це середина світу, більше того центр Божого світу і найбільш святе місце на усій Землі.

Село Середнє - один з королівських маєтків Речі Посполитої

Вище подана дата - 1447 рік - не означає, що Середнє засноване у цьому роді: воно існувало набагато раніше як передовий форпост Войнилівської фортеці. Про це свідчать залишки оборонних споруд в урочищі „Горбки". Саме понад Горбки з Вой- нилова проходив давній шлях у Галич через Селище. У 1498- 1520 pp. Войнилів і прилеглі до нього села були повністю зни-щені кримськими татарами. Після цього починається друге відродження Середнього. Утікачі Войиилова будували свої житла уздовж дороги, що з Войнилова ішла попід урочище „ Відгорі" на Довжку , Луку, Цвітову, Журавко і далі на Львів. Заселену вулицю було названо Жбир . Якщо вірити народним переказам, саме на Жиру збиралися збори мешканців усього села, можна сказати - народні віча. Ще у минулому столітті існувала традиція, що на Різдво сільська коляда починалася саме зі Жбиру.

У 1552 році Прокіп Сенявський будує на войнилівських гру-нтах нове місто Прокопів, яке мешканці навколишніх сіл все од¬но продовжували називати Войниловом. Середнє постає як по- граниччя цього міста. У вересні 1676 року турки і татари нама- і-алися взяти штурмом Войнилівський замок.. При цьому вони повністю знищили Середнє. Частина мешканців окривалася за мурами Войнилова, приймала участь у героїчній обороні міста. Деякі мешканці встигли втекти у ліси між Верховиною і Підгу- щею. На допомогу захисникам Войникова вирушив з військом сам польський король Ян Собеський. У його війську були і ті українські козаки, що лояльно ставилися до польської влади. Як писав король у листі до своєї коханої дружини Марисеньки, турки і татари зазнали ганебної поразки, було взято великий полон, і в битві під Войниловом загинуло понад 1500 загарбників. Частина їх була похована на середнянських грунтах. Як розказують старожили, коли на початку минулого століття копали річище для Млинівки, то там, де тепер стоїть медпункт і магазин, землекопи викопували рештки людських кісток і старовинну зброю.

 

Войнилівський замок

З середини XVII століття власниками Середнього є пани Поструцькі (правильніше - Поструські). Є записи , що Розалія Поструцька жертвувала певні кошти на Войнилівську церкву. На Середнянському цвинтарі зберігся фамільний склеп цієї шляхетської родини, де ще донедавна був напис - 1779 рік.

В 1854 році село Середнє належить до Войнилівського повіту. Архівні дані за цей рік свідчать, що найбільша майнова власність належить Гнатові Виншнському, напевно близькому родичу родини Поструцьких.. На Середнянському цвинтарі до наших днів збереглася могила Юзефа Поструцького (1820 - 1876 pp.) -учасника варшавського повстання проти російського царизму.

У 1858 році в с.Середнє проживало 445 мешканців. Хоча найбільша майнова власність у селі належала польським дідичам Поструцьким - Вишинеьким, після знесення в 1848 році панщини розбагатіли і деякі селяни - Свериди, Рижики, Кащишини, про це свідчать надгробні пам'ятники на сільському цвинтарі. Пізніше до них приєдналися родини Царевичів та Бабіїв, які поселилися на новоосвоєних землях за рікою в порічині Сівки, що під час великої повені відступила майже на 800 м від колишнього правого берега, коли вона текла попід самі Горбки. На середину XIX століття припадає і побудова стратегічної у військовому плані дороги Калуш-Бурштин. У селі Середнє ця частина дороги називається „Гребля". Львівський шлях з Войнилова через Жбир на Довжку, Луку і т.д. втратив своє значення. Почав занепадати і Галицький шлях, який у Середнім називають „Гостинець". У Середнім збудовано дерев'яний міст через Сівку. Отой перший міст, як розповідають старожили, забрала вода, оскільки під час літньої повені бурхливі води несли цілі стіжки і копиці сіна. Загативши собі прохід під мостом, вода поперла на нього з такою силою, що він не витримав і розвалився на очах у переляканих людей.

Після скасування австрійським цісарем панщини у Галичині, цісарська дорога була обсаджена з двох сторін липами. Ці казкові дерева були знищені під час асфальтування і розширення дороги, збереглися лише поодинокі дерева на Гостинці. На місці колишньої панської садиби височить до наших днів унікальна кедрова сосна, у якої було сім стовбурів, один з них, правда, був зрубаний у 1939 році. 4 травня 1854 року була освячена Середнянська церква Воздвиженія Чесного Хреста, перебудована з матеріалів раніше існуючої, що була вкінці Старого цвинтаря і загорілася під час грози від удару блискавки. Вона належала до Журавенського, а потім Войнилівського деканату.

 

Двохсотлітній кедр

ХХ-е століття. Австрійський період. ЗУНР.

Як уже було сказано вище, село Середнє розросталося уздовж обох берегів річки Сівки. Селяни освоювали нові землі на правому березі річки, починаючи від панського фільварку аж під самий Дорогів. За рікою поселилися родини Царевичів, Бабіїв, Виклинців, Кащишинів, а від Дорогова грунти належали Царевичам. У цих господарів були багатодітні родини, сини будували свої хата і невдовзі вийшло так, що більшість господарів у цьому кутку села мали прізвище Царевич. Хтось із Середнього, напевно людина з гумором, назвав цю частину села Царським кутом. Засновником його був, як його називають, Старий Богач - Іван Царевич. Але Бог не дав йому дітей. Більшу частину майна він заповів церкві, а меншу частину - своїм братам та іншій родині.. Від його багатства залишився лиш топонім - „Багачева Верховина" серед так званих Помнєрів.

На „Греблі" жило кілька єврейських родин, які займалися торгівлею. Найбільш заможним серед них був Дінер, який орендував збудований у ті часи водяний млин. На зарічній вулиці від моста стояла корчма. Це місце і донині носить назву „П'яний Горб", на якому тепер садиби господарів Пасеки Ярослава, Федюшка Миколи, Федюшка Богдана.. На лівому березі річки Сівки, поблизу моста, була знаменита кузня Юрка Козара, а перед нею державвий будинок „індзінєра", де в 40-их роках проживала сім'я Турб'яків.

Через дорогу проживала родина учасника Першої світової війни - Рижика Михайла, а Стефан Рижик, станичний, проживав неподалік, тільки на протилежному боці дороги, за Стулихою. Біля моста стояв пам'ятний хрест, на якому було чавунне розп'яття Ісуса Хреста. Середнянн називали його „фігура", а мешканку села, старшу сестрицю, вдовицю Гриниху Царевич -„Гринихою від фігури"

У 1908 році в просторій хаті Свиридів (Долінських) на правому березі ріки під горбом діяла однокласна школа, учителем якої був призначений Іван Самотовка з Войнилова. У 1910 році населення Середнього складало 573 мешканці.

На Жбиру жив багатий шляхтич, поляк Палєтник. Палєтник був лісничим. Але не маючи власних дітей, виховував племінника Стася. Розповідають, що на Великодні свята парубчак Стась брав участь у молодіжних іграх біля Середнянської церкви. Хтось з хлопців придумав таку забаву - котити велетенський пень від церкви у так звану „Луцеву калабаню". Пень, набираючи все більшу і більшу швидкість, з розгону попадав у воду існуючого досі під горою невеликого озерця. Потім хлопці викочували його назад під церкву. Під час чергового пускання цього пня, Стась якось зачепився одягом за його корінь , і, рушивши з місця, велетенський пень потягнув його вниз і покотився з наростаючою шаленою швидкістю, розтрощуючи кістки і розриваючи внутрішні органи нещасного хлопчини. Набіглі селяни витягли невдовзі з-під пня криваве місиво. Це була жахлива картина. Всі плакали. А ось старий Палєтник подивився на те, що залишилося від його спадкоємця, і не проронив ні сльозинки, лише сказав: „Холошенникам і веретюшникам ніц не буде. А ти, шляхто, чого туди пхався?" Більше у такі забави ніхто не бавився. Дівчати водили гаївки, а хлопці грали в „лещика", „ременя", а найспритніші і найсильніші з них робили „живу вежу", „ходили оборога". На плечі чотирьох найбільш витривалих молодців спритно вискакували три юнаки, на плечі цих трьох, у свою чергу, ще два, а потім на верх висаджували найменшого, але сміливого хлопчину, - і ось така „жива вежа" рушала в похід навколо церкви. Найбільш „славним оборогом" був той, який обійшов хоч раз навколо церкви, але це, треба сказати, мало кому вдавалося.

Досі збереглася у Середнім назва „Касарні". Це куток села на правому березі Сівки, де тепер ніхто не живе. А колись тамжили халупники - безземельні або малоземельні селяни. А ось панські наймити мешкали у так званих „Хатках", на березі Старої ріки, напроти саду панською фільварку. Хатки халупників, такі як „Касарні," були і на Горбі, над Камінецьким потоком, де-проживав Йосиф Свирида, що йому казали „Прокурор". Звідти походять Базильки.

У першій половині ХІХ-го століття парохом Середнянської церкви був Іван Холодкевич. Починаючи з другої половини ХІХ-го століття аж до Першої Світової війни, Богослужіння у Середнянській церкві відправляв от.Юліан Любінецький, парох Дубовицької парафії. До цієї парафії належала і Довжка.

 

Церква Воздвиження Хреста

На початку серпня 1914 року розпочалася Перша Світова війна. Російські війська швидко захопили Галичину, отця Любінецького вивезли у Сибір. А перед тим у Стрию формувався Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Австрія обіцяла Га-личині автономію і всіляко заохочувала галичан „визволяти Україну від московських кайдан". У цей стрілецький легіон записався Олесь Бабій, уродженець нашого села, майбутній стрілецький поет, письменник і критик. В рядах УСС воював ще один середнянин - колишній австрійський офіцер, юрист за професією Михайло Юркович Фариняк. Сотник УСС Фариняк — загинув в бою під час переправи через Дністер біля села Старий Мартинів. Разом з ним поліг і його ад'ютант. Обох їх ховали взимку 1915 року біля Мартенівської церкви. За роки радянської влади могилу було знесено, а останки героїв перепоховані на цвинтарі у спільній могилі. До австрійського війська були мобілізовані майже всі середнянські чоловіки призовного віку. Багато з них з війни не повернулося. На сьогодні відомо про загибель Івана Бабія. Інвалідами війни повернулися Стула Михайло    (Юж), Царевич Прокіп, Базилько Прокіп та інші. Великих боїв за Середнє не було, але під час австрійського наступу у 1915 році загинуло кілька десятків австрійських жовнірів, які були поховані біля старої школи, а потім перепоховані в нижній частині Середнянського цвинтаря.

 1 листопада 1918 року у Львові відбулася народна революція і бyло проголошено утворення на території Галичини Західноукраїнської Народної Республіки. У Войнилові і в Середньому влада перейшла до рук українців. Військовим комендантом Войнилова був призначений Микола Федюшко (літературний псевдонім - „Євшан"). Це був відомий в Україні літературний критик. Він мав військове звання поручика УГА (Української Галицької Армії). Його помічником став чотар УСС Олесь Бабій. У своїх спогадах про Євшана Олесь Бабій згадує про палкий виступ Євшана перед середнянською громадою на Різдво 1919 року. В той період до лав УГА були мобілізовані Виклинець Олекса, Юрко Стула, а пізніше Солтис Михайло. Мобілізація ішла дуже мляво. Було багато дезертирів, порушувалась комендантська година - все це так розлютило патріотично настроєного Євшана, що він на гостині в присутності учителів, у хаті батьків Олеся Бабія - Йосифа і Катерини, - на запитання когось з присутніх „Чи скоро, пане Федюшко, будемо мати самостійну Україну," відповів, „що бидлові держави не треба".

Уже навесні 1919 року Середнє було окуповане польськими військами. Бійці УГА пройшли через так званий вінницький „чотирикутник смерті", перенесли тиф і повернулися додому, а Євшан (Микола Федюшко) помер від тифу у Вінницькому таборі для інтернованих.

 

Польський період. 1920-1939 pp.

Після окупації у 1919 році Галичини поляки здійснили адміністративну реформу, створивши на її території три воєводства -Львівське, Станиславівське і Тернопільське. Воєводство було поділене на повіти, повіти - на гміни. Середнє належало до Войнилівської гміни Калуського повіту. Чисельність населення у 1926 році сягала 695 мешканців. Найбільша майнова власність належала Адаму Домашевському. В цей час у Галичині почалася так звана парцеляція панських земель, особливо у маєтках колишніх збанкрутілих дідичів, що любили „жити на широку ногу". У 30-их роках минулого століття була „парцельована", тобто викуплена селянами, панська земля в урочищі „Гора". Тут поселилися родини Бережницьких, Козіїв, Джусів, Минаїв, Лукашів та багатьох інших. Це були вихідці з підгірських сіл. Родини колишніх багатіїв - Царевичів, Свиридів, Бабіїв розросталися, їх земельна власність ділилися між спадкоємцями, які поступово ставали малоземельними селянами. А деякі з них пропивали батьківські грунти у жидівських шинках. Розповідають, що Михайло Царевич з своєю дружиною Ганною, яка, до речі, була сільською повитухою, пропили свої „Помнєри" у жида Шмулька, маючи на утриманні 15 дітей. В той час мати наділ на „Помнєрах" вважалося великим гонором. Про бідних дорогівських женихів говорили так: „Він готовий женитися і на свині, лише би мала „помнєр".

У 20-их роках минулого століття ідеї національного відродження поширюються і серед молоді нашого села. Освіта і „Просвіта" роблять свою благородну справу. У селі появляться книжки, друковані українською мовою: твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича. Активістами патріотичного руху в стають Олесь Бабій та Іван Самотовка.. Невдовзі у селі була заснована філія „Просвіти", чимало селян вступили в гурток „Сільського господаря", була створена сільська кооперативна крамниця і відділення „Маслосоюзу".

 

Активісти “Просвіти”                                 

 Середнє мало свою сільську управу з війтом Михайлом Бабієм. Уже в 1926 році було прийнято рішення про створення у селі чотирикласної утраквістичної (тобто двомовної) школи. Вона була на тому місці, де тепер Стрілецька могила. Тут же була кооперативна крамниця і молокоприймальний пункт войнилівського відділення „Маслосоюзу". Управителем (директором) школи був Іван Самотовка, вчителькою - Гелена Масюк, або, як її в селі називали, - Масюківна.

Друга світова війна.1939-1945рр.

 18 вересня 1939 р.  середнянські комуністи зібрали молодь і з червоними прапорами рушили зустрічати визволителів на Сівку. Тут зібралися великі юрби людей з навколишніх сіл і відбувся мітинг біля новоспорудженої величної соснової арки. Арка була прикрашена не тільки червоними прапорами, але й синьо-жовтими. Національні прапори викликали лють у червоних комісарів: вони негайно були зняті і знищені. Пізніше була знищена національна символіка на Середнянській читальні, зняті портрети Тараса Шевченка та Івана Франка. У колишньому панському маєтку зупинився штаб маршала Тимошенка, а самого власника Адама Домашевського арештували і вивезли у Сибір, Дальша доля його невідома. Його дружина з обома доньками виїхала до Львова, худоба, меблі, одяг та інше майно панів було роздане селянам. Поміж малоземельними селянами були розділені панські землі. В селі об'явили про створення сільради. На загальних зборах головою сільради обрали  Василя Царевича, малоземельного селянина, що з дитячих літ наймитував у заможних газдів.

Невдовзі почалися репресії. Службою НКВС був заарештований член ОУН, директор Середнянської школи Іван Самотовка, до того ж хтось доніс, що його син Ярослав був членом Проводу ОУН. Село було поділене на десятихатки, за кожною був закріплений агітатор, призначений ,десятник". Всі агітатори агітували селян вступати в колгосп. Такий колгосп був створений, але в нього вступила заледве десята частина середнянських господарів. Це були, в основному, малоземельні, серед заможних членами колгоспу стали Кащишин Іван та його брат Казимир, за що вони пізніше зазнали переслідування. У 1940 році була створена районна МТС ( машинно-тракторна станція). Вона розмістилася на території Середнянського фільварку. Сюди поступив трактор „Універсал", кілька машин, сівалки, культиватори, плуги. До осені 1941 року планувалося заснувати колгосп, але 22 червня фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Вже 23 червня були мобілізовані Дмитро Столярчук, Богдан Бабій, Олекса Рижик, Царевич Микола, Синенко Пантелеймон. Троє з них - Рижик. Царевич і Бабій - з війни не повернулися. Столярчук Дмитро повернувся без рук. Тільки один Пантелеймон Синенько пройшов з боями від початку до кінця цієї жахливої війни і повернувся неушкодженим додому. Уже 26 червня владу у Середньому переймає підпільна організація ОУН. Була створена сільська управа на чолі з колишнім війтом Михайлом Бабієм. У селі підтримував порядок загін самооборони з членів ОУН. 31 червня у Львові представник Центрального Проводу ОУН Ярослав Стецько проголошує відновлення Української держави. Цього ж дня мешканці Середнього ішли походом до Войникова зустрічати німецькі війська. Німців зустрічали як ви­зволителів. Але скоро „ці визволителі" показали своє справжнє лице. Вже при зустрічі німецькі офіцери говорили: „Слава вам, а сало нам." 31 червня в сільській читальні провідник організації ОУН Йосиф Кулачковський виголошує промову на честь Самостійної України. Але німецька адміністрація незабаром наклала на селян великі податки (контигенти), почала насильно забирати молодь на роботу в Німеччину. Почалися переслідування справжніх патріотів України, сільська організація ОУН змушена була піти в підпілля. Майже вся молодь була вивезена до Німеччини.

 У 1942 році у Середнє повертається з тюрми Іван Самотовка, який чудом врятувався від розстрілу. Повертається в село до своїх братів Олесь Бабій, який до того був в еміграції. Самотовка знову навчає сільських дітей. Дехто з молоді поступив на навчання в Калуську торговельну школу, але через трагічні події, коли фашисти розстріляли групу студентів - членів ОУН, школа була закрита. У селі наростало невдоволення окупантами, але сільські націоналісти заборонили будь-які збройні акції, посилаючись на гіркий досвід патріотів Бабина і Довжки, де було ліквідовано кілька німецьких поліцаїв. У відповідь Бабин був спалений дощенту, а на умиротворення Довжки німецькі фашисти кинули „дику дивізію", яка була укомплектована з моральних виродків - полонених узбеків, грузинів і туркменів. Тоді в Довжці була проведена масова екзекуція, і дуже багато жінок зґвалтовано і заражено венеричними хворобами.

У 1944 році німці почали відступати. Мешканців села виганяли в Колодіїв, де німці надіялися втримати оборону. Уже вкінці липня у Войнилові була створена радянська адміністрація. Була об'явлена загальна мобілізація . Але ніхто не з'являвся добровільно у військкомат, дорослі чоловіки ховалися, а хлопці пішли в УПА. Було проведено кілька облав. У жовтні 1944 року були насильно мобілізовані Олекса Бабій, Петро Базилько, Степан Царевич, Михайло Царевич, Ворона Марко, Свирида Михайло, а пізніше Виклинець Пантелеймон, Череп'юк Андрій, Шіц Павло, Свирида Йосип, І Царевич Йосип. Під час облав загинули від куль НКВС Солтис Іван, Бабій Павло, Свирида Володимир, Савка Володимир, Царевич Володимир, а при спробі втечі загинув член ОУН Свирида Дмитро Іванович..

 

Боротьба ОУН-УПА за незалежність і волю України

Уже в 1945 році почався новий етап боротьби ОУН- УПА проти органів радянської влади та каральних загонів НКВС. Як уже було сказано, у сотнях та боївках УПА воювали Петро Пасєчний, Ярослав Царевич, Віктор Савка, Петро Свирида, Йосип

Свирида. У селі діє добре налагоджена підпільна сітка ОУН. Головою сільської ради за дорученням ОУН стає Михайло Рижик. Його брат Степан Рижик був станичним. Незважаючи на блокаду, яку організовувала НКВС з листопада 1944 року, через Середнє проходили сотні УПА. У грудні 1944 року відділи УПА штурмують районний центр Вой- нилів, де знаходився сильний гарнізон НКВС і різні партійні установи. З тюрми, яка була у підвалах костелу, були визволені в'язні. За час визвольних змагань сотні УПА ще два рази штурмували райцентр. У січні 1945 року середнянські підпільники обстріляли біля Малинівки групу керівників району, де було вбито двох „енкаведистів" і поранено голову Войнилівського райкому КП(б) Кожушка. Але і підпільники зазнають втрат. 5 січня 1945 року оточений „енкаведистами"' капітана Шиліна підірвав себе гранатою районовий господарчий УПА, член окружного проводу ОУН Михайло Бабак (псевдо „Сірко") Через кілька днів, щоб не попасти у руки ворогам, загинув член ОУН Володимир Синенко. У лютому в нерівному бою в с. Діброва смертю героя гине член ОУН Михайло Мацьків (псевдо „Чорнота"). Влітку 1945 року, прикриваючи відхід повстанців, гине від „енкаведистської" кулі між Середнім і Дубовицею Свирида Йосип Михайлович.

У жовтні 1945 року у хаті Григорія Бабія відбулася велика нарада окружного проводу ОУН, де були присутні керівники з навколишніх сіл, а також з Блюдників, Вікторова, Суботова. На нараді був присутній член Головного Проводу ОУН, прізвище і псевдо якого залишається для нас невідомим. Навесні 1946 року органи войнилівського районного відділу НКВС арештовують члена ОУН Гречуха Максима. За кілька днів його відпускають. Але перед тим була проведена облава на обійсті Виклинців біля урочища „Цегельня", де був заарештований член ОУН Петро Коваль. Він сам здався, бо злякався погроз ,,енкаведиетів" розправитися з його родиною. Петро Коваль був засуджений на 25 років таборів і загинув там в 1953 році під час сумнозвісного Норільського повстання політв'язнів.

 

Радянський період. 1946-1989 pp.

Незважаючи на шалений опір ОУН-УПА, радянський спосіб життя починає вкорінюватися у селі Середнім. Уже в 1945 році відкривається семикласна школа з обов'язковою поки що початковою освітою. В школі примушують навчатися і переростків, які під час війни не мали змоги відвідувати школу. Крім середнянських, у школі навчаються діти з Дубовині, Довжки, Дорогова Зарічного. Директором школи був призначений Каменський Антон, а після того , як його перевели в райвно, директором школи став Паляниченко Олексій Григорович. В селі появилися вчителі зі Східної України - Гречух Надія, Груба Юлія та ін. З місцевих вчителів тоді працювала Свирида (Стус) Марія Миколаївна. Пізніше в селі появилися і вчителі з сусідніх сіл Кочут Марія Григорівна. Кочут Йосип Карлович, ІІросим'як Ліда Семенівна, Дуркало (Царевич) Ярослава Петрівна, Мілевський Антон Михайлович і багато інших.

Після відомого рішення Львівського собору у 1946 році греко-католицька церква у  Західній Україні офіційно припинила своє існування . Богослужіння у церквах стали відправлятися по православному обряду. Дубовицький парох от. Софрон Іванчишин не визнавав рішення Львівського собору і напівлегально відправляв Служби Божі по греко-католицькому обряду. Невдовзі греко-католицька церква у Середнім почала діяти підпільно. У цьому йому допомагав священомонах Гнат Солтис. Такі Богослу ріння відбувалися до 1960 року, коли церкву закрили

. На початку 50-их років село сколихнула звістка про політичний процес у Львові над українськими студентами. Серед них був і Мирон Федюшко, син Марка, симпатика КПЗУ. А ось син був засуджений за співробітництво з ОУН. У цей час примусово виселяються мешканці хуторів, в тому числі ті, що проживали вздовж Верховини. Так звані „парцелянти" будувалися на „Царинці", лише родина Козіїв збудувала собі будинок на „Греблі". Головами сільської ради у ці роки були Свирида Володимир, Джус Андрій, Кукурудз Микола, Череп'юк Андрій.

22 грудня 1954 року сталося так зване „середнянське чудо". Воно привернуло увагу не тільки мешканців села, але й жителів Закарпаття, Львівщини, Тернопільщини, про нього писали навіть американські україномовні газети. На Середнянській горі, яку з того часу стали називати Святою, сталося чудо - Явлення Божої Матері. Саме ця подія породила рух покутників на чолі з Гнатом Солтисом і його сестрою Анною Кузьмінською.

У 1950 році на місці колишнього панського двору засновується колгосп ім.Івана Франка. До колгоспу майже насильно зганяють мешканців Середнього. Першим головою колгоспу був обраний статечний сільський господар Роман Нагірняк. Але справи у колгоспі ішли кепсько

У 1962 році Войнилівський район був розформований. Тепер село Середнє входить до Калуського району. До цього часу директором школи працювала Царевич Ярослава Петрівна, за якої почалася добудова школи. У 1963 році директором Середнянської школи призначено Царевича Йосипа Михайловича, який закінчив добудову бічного корпусу Середнянської школи, приміщення їдальні та майстерні. Головним будівничим був мешканець Середнього Дейсак Мирослав Степанович. У 1964 році відбулося укрупнення сільських рад. До Середнянської сільради приєднують с.Дубовицю. Головою сільради на цей час стає Виклинець Йосиф (Іван). Через кілька років відбулося об'єднання Дубовицького та Середнянського колгоспів. Нове господарство мало назву - колгоп ім. Ленінського комсомолу. Його головою колгоспники обрали Яциленка Володимира Дмитровича. У ці роки починається будівництво магазину, шосе Войнилів-Бурштин вкривають асфальтом, а в 1969- 1973 pp. будується новий залізобетонний міст через ріку Сівку.

 

Новітні часи. 1988 рік і аж до наших днів

Під час так званої перебудови, коли М. С. Горбачов проголосив ідеї демократизації соціалізму, активізувалося політичне життя і в нашому селі. Вже від початку літа 1988 року починається боротьба мешканців села за відкриття церкви Воздвижения Чесного Хреста. Головою парафіяльної ради стає Свирида Юлія, колишній обліковець колгоспу. Під її керівництвом громада добивається відкриття церкви, і одночасно відбувається збір пожертвувань на її реставрацію. В селі проходять збори. І все більше і більше мешканців висловлюється за незалежність України. На Різдво 1989 року відновлюється сільська коляда.

Наступного року церкву покривають оцинкованою бляхою. Оформлення церкви, іконостасу, ікон доручають художнику Ігореві Івановичу Бойковичу, матір якого Анна Миколаївна походить з родини Нагірняків, давніх мешканців села. Вона всіляко упрошувала сина, щоб він узявся за цю роботу. Всі роботи по оформленню церкви цей талановитий художник виконував з великим старанням і на високому художньому рівні. Більше того, він намалював велику картину, на якій зображено, як виглядала новозбудована Середнянська церква у 1854 році. Реставрована церква стала божественним магнітом, що навертала байдужих до Христової віри.

У квітні 1990 року відбулося відкриття та освячення реставрованої церкви. Перше Богослужіння відправив священик о. Віктор Слободян. У багатолюдному дійстві взяв участь Івано-Франківський єпископ Іреней Білик разом з вищим духовенством УГКЦ. Свою причетність до УГКЦ середнянські віруючі проголосили на загальних зборах у січні 1990 року. Правда, за день перед відкриттям церкви відбулася сутичка між релігійною громадою села і покутниками. Сутичка закінчилася бійкою, і покутники були переможені. Ця сутичка серйозно вплинула на дальші відносини між обома релігійними громадами.

Навесні 1990 року уродженець села Іван Царевич підняв на автобусній зупинці Середнього національний прапор. Саме у цей час створюється осередок Народного Руху України. Членами Руху стали Василь Овчар, Андрій Царевич, Олекса Бабій, Марія Гречух, Марія Синенко. Інформаційну підтримку осередку рухівців надавав учень Івано-Франківського СПТУ №15, один із засновників молодіжного націоналістичного руху на Івано-Франківщині — Михайло Базилько.

Влітку цього ж року починається спорудження Могили січових стрільців. У цій справі активну участь приймала молодь. А організаторами і учасниками спорудження були Овчар Василь, Андрій Царевич, Михайло Базилько.

На виборах, які проходили у ті часи, виборці активно підтримували демократичні сили. 30 вересня 1990 року відбулося освячення і відкриття Стрілецької могили. Богослужіння відправляв о. Володимир Олійник. Під час референдуму 1991 року за незалежність України проголосувало 95% виборців села. 14 жовтня 1992 року відбулося величне святкування 50-річчя УПА.

У ці роки тодішній студент Чернівецького університету Віталій Півторак поставив собі за мету написати дипломну роботу про стрілецького поета Олеся Бабія, щоб ознайомити з його поетичною спадщиною широкий читацький загал. Почалася підготовка до відзначення 100-річчя з дня народження талановитого поета. Можна сказати, друге народження слави Олеся Бабія відбулося 14 березня 1997 року. Цього ж дня на стіні Середнянської школи відкрито меморіальну дошку з барельєфом Олеся Бабія. На відкритті була присутня голова ОУН і КУН Ярослава Стецько, народний депутат Верховної Ради України Роман Круцик та інші почесні гості Активну участь у підготовці цього ювілею та святкового концерту приймали Віталій Півторак та його дружина Оксана, Михайло Базилько, голова Калуської районної організації КУН Євген Гірник, поет Василь Ганущак, вчителі та учні Середнянської школи.

У 1998 році починається газифікація села. 27 червня 2004 року громада села і гості із сусідніх сіл урочисто відзначили 150-річний ювілей церкви Воздвиження Чесного Хреста.

В серпні 2005 року закінчилося укріплення правого берега ріки Сівки.

У 2006 році завершується, в тому числі Царського кута.

 

                       Олесь Бабій

Олесь Йосипович Бабій (псевдонім — Хмелик) (народився 17 березня 1897, в с. Середнє, нині Калуського району Івано-Франківської області — помер 2 березня 1975, в м. Чикаго, США) — український письменник, літературознавець, публіцист. Олесь Бабій народився в багатодітній, але заможній родині Йосипа і Катерини Бабіїв. З малих літ батьки побачили в синові хист до науки. Закінчивши парафіяльну однорічну школу в рідному селі, він прагне дальше здобувати освіту, заради цього його батько навіть продає поле. Олесь продовжує своє навчання у Войнилівській чотирикласній школі, а згодом - у Стрийській гімназії.

В 1914 р на українську землю прийшла перша світова війна. Сімнадцятирічний Олесь записується в Стрию у Легіон січових стрільців. Своє бойове хрещення Бабій пройшов в Карпатах проти російської армії. В складі 9 полку піхоти був переправлений на італійський фронт. Після запалення легень звільнений від проходження фронтової служби і в середині листопада повернувся на Україну. Після завершення війни в 1918 р. розпалась Австро-Угорська імперія і на її місці почали утворюватись нові держави. 1 листопада була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. На захист ЗУНР стала Українська Галицька армія, в її ряди разом з побратимами УСС вступив Олесь Бабій. Він стає заступником військового коменданта у Войнилові, та бере активну участь в мобілізації чоловіків до рядів УГА.

В 1919 Бабій разом з УГА відступають на територію УНР де і об'єднуються з Армією УНР С.Петлюри і бере участь у знаменній Киї

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Лютий 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728